Хороший початок 2012 (Горгани)

Кажуть, як Новий рік зустрінеш, так його і проведеш. От цього року маємо всі шанси перевірити, адже зустрічали в горах =)

Чудом взяли квитки на потяг до Франківська… і мрії про зимові гори почали потрохи втілюватися в реальність! Потяг, який прибуває о 15.00, – пережили. Маршрутка пережила нас. І ось нарешті довгоочікуване під рюкзак! =). Більшу частину шляху йшли поночі, час від часу ліхтарик вихоплював вкритий снігом ліс, немов у казці, і душа раділа, бо тут була справжнісінька зима!!!
Тоді як Київ та Івано-Франківськ могли лише мріяти про Новий рік зі снігом. Відставати від групи не хотілося, здавалось, що можна загубитися та й лячно трохи – сам, вночі, в горах…ух! Коли дійшли до місця ночівлі не без радості зняли рюкзаки.

Наступного дня (31.12 все ще 2011) трохи прогулялися хто куди… Такий собі спокійний, зовсім не похідний день. Частина групи радіально збігала на Ігровець, зразу і снігоступи спробували.

Перших кілька кроків в снігоступах можна приблизно порівняти з відчуттями корови на льоду. У мене взагалі склалося враження, що вони навпаки більше заважають, ніж допомагають. Та з часом все перестало здаватись таким незручним. АЛЕ безперечний їх плюс – можна класно по схилах з’їжджати!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Інша частина групи ходила в розвідку, шукали коротку стежку на Сивулю. Але снігові завали та буреломи не підкорилися. Поки дерлися наверх надибали мисливську хижину. Видно було, що час від часу там навіть зупиняється хтось…

А потім почалося найцікавіше – приготування святкової вечері! Як виявилось, шубу в поході приготувати можна, і по задоволеним обличчям було зрозуміло – страва вдалась =) Кожен знайшов собі заняття – хто тягав дрова, хто готував, хто фотографував…

Смачний гарячий глінтвейн, хороша компанія, святкова вечеря, величезне вогнище, ялинка, прикрашена ліхтариками, свічками, лавинкою, танці під Елвіса … ох було гарно! Оце так Новий рік!

А наступного дня підкорювали Сивулю. Ох і примхливою вона виявилась!!! Поморозила нас та полякала трохи. Колючий пронизливий вітер, все покривалось інеєм, якби не лижні маски, то зовсім нічого не побачили б… постійний підйом вгору, туман… одним словом ніякого задоволення. Якби не так страшно було, що сльози відразу ж замерзнуть, я б, мабуть, ридала =) Але вчасний «дружній пєндєль» і ситуація була під контролем.

Тим, хто піднявся першим, пощастило – знайшли яблучко – приємна несподіванка, яка трошечки підбадьорила. Швиденько спустилися на полонину Рущина, тут вже можна було трохи розслабитися. Але і то ще був не кінець. Після лютого холоду хотілося вогнища і гарячої страви, та не так все просто було – сухостою майже не видно та й вологість не давала розвести вогнище… Заледве приготували вечерю((( Натомлені, трохи змучені, але живі й здорові повкладалися. Хотілося вірити, що наступний день буде гарним, сонячним і без «Сивуль»

Так і було! Попрощались з народом, який повертався до цивілізації. Спокійно спакувались і вирушили «у пошуках щастя». Гарнющий ліс, час від часу сліди звірів, десь з-за хмар пробивалися сонячні промінчики… А ще радували цукерки розсовані по всіх кишенях ))) Чого ще не вистачало для повного щастя?! Але ми не знали, що чекає попереду…

 

Коли дійшли до Таупіширки не вистачало слів, щоб описати побачене! Я навіть пробачила Сивулю за її «викрутаси». Час від часу роздувало хмари і відкривалось прекрасне видовище – хребет з вершинками вкритими снігом, засніжені ялини на схилах, а через хмари, які то сідали, то знову піднімалися здавалося, що не стоїш з рюкзаком , а дивишся на це все десь згори, з-над хмар… здалеку Сивуля вже не здавалась такою неприступною, і була красунею, далеко видно було і Хом’як, … І тут почало сідати сонце…


Отут у мене зовсім забракло слів! Небо, немов хтось розлив акварелі, вражали позолочені ліси, здавалося, наче сяє сніг… Незабутньо! Нажаль це тривало недовго та й ми почали спускатися вниз в лісочок для ночівлі. Була весела нічка! Почалася відлига, з дерев капало немилосердно, сухі дерева валилися під вагою снігу, час від часу хрускіт змушував насторожуватися. Відчуття, що саме це дерево впаде саме на нас не давало спокійно спати цілу ніч.

А вранці нас чекала весна. Відлига тривала всю ніч… Вологі спальні мішки, мокрі намети, холодно-вологий одяг… брррр! І не зрозуміло, які ще зміни чекали. Але не зважаючи на усі примхи погоди, інших варіантів крім іти далі не було. Залишили в лісі гітару, яку перед тим весь вечір мучили, алетак і не налаштували… будуть вітри бриніти =) або пташки в ній гніздо зів’ють, хоч якась користь. Коли дійшли до лісництва, нас і чаєм напоїли, і порозважали розмовами, і подивували як же ж ми оце взимку, в горах! Ой бо!… =)

Приблизно на цьому закінчилась хороша історія «як ми зустрічали Новий рік в горах» і почалася інша «Як ми шукали нічліг». Тепер мені відоме поняття «гуцульський кілометр» і можу лише поспівчувати дітям, які ходять в школу через все село, за «три кілометри». Ночували в однійгуцульській школі в класі з маленькою грубкою. Бабуська-сторож нас впустила. Схожі були на циганський табір, речі кругом розвішені, їжа в котлі на підлозі готується, спальники і каремати розстелені … але як не крути було добре – сухо, на голову не капає, ще й зупинка автобуса прямо біля школи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Отака собі прогулянка Карпатами, яка привела аж до Ужгороду, де ми чудово відіспались, побродили по замку та й поїхали до Києва, маючи море вражень від минулого,а також сподівань та планів на майбутнє.
 Зимові походи в Карпати – не для слабаків:),  але якщо ви силний духом гори щедро винагородять вас .

Автор:  ЧудоВкедах