озеро Шибене – втрачена велич

Плануючи подорожі на Чорногірський хребет з села Зелене,  певно всі туристи звертають свою увагу на озеро Шибене. Всі карпатські озера  вражають своєю красою, і, звісно, нам хочеться побачити як можна більше. Та, нажаль, озеро Шибене лишилось лише спогадом на старих знімка, в легендах та невеличкою  блакитною плямою на карті.


Щодо походження назви озера та потоку Шибений немає однозначної думки. Згідно  однієї думки назва походить від  прикметника  ”шибений” (неспокійний),  що можна порівняти з гуцульським словом  ”шибатиси” «кидатися, метушитися».  Тож можна зробити висновок що потік Шибений мав суворий характер, а від того і озеро отримало таку ж назву. За часів опришків поблизу цих місць часто на шибеницях вішали повстанців. Можливо,  озеро завдячує своєю назвою саме цим сумним подіям.

Походження озера Шибене

Гуцули оповідають , що коли урвався терпець небесному громовержцю Іллі на витівки Щезника, він вирішив будь-що розправитись з ним. Сів він у свою залізну колісницю, запряжену трійкою коней в  золотій та  срібній збруї,та налетів на свого одвічного ворога. Небо тріскало від чорних хмар і блискавок. Ними Ілля безустану гатив по бісу, який метався по всьому світу. Але Ілля його звідусіль викурював. Нарешті притиснув нечистого до гори Погорілець, з всієї сили вдарив він по ньому своїм перуном громовим. Біс і тут встиг вивернутись, але на тому місці, де він був, враз розкрилася величезна прірва. Перевернуті скали і вивернуті з корінням дерева загатили потік. Так і виникло озеро Шибене, що звалося з давніх часів Чур’єком, бо тут чуріла не тільки бісівська кров, а й опришківська. Не раз у цій місцині на численних шибинецях на пострах людям вішали лісових хлопців. За легендою тут також вивісили одну з дванадцяти частин тіла легендарного опришка Олекси Довбуша.

Інша версія утворення озера. Невдовзі після трагічної смерті Олекси Довбуша не на жарт розбушувалась природна стихія. З чорної туги за опришком тижнями небо розривали гострі блискавиці й гучні громи, землю поливали проливні дощі з градом. Земля вже не могла приймати в себе воду і почала сповзати вниз. Між оспіваними гірськими пасмами Попа Івана й Стога з східної частини гори Руський Діл між горами Грофа й Погорілець з місця зрушилися тисячі тонн каміння, грунту, лісу. Через лічені години на висоті 1024 м над рівнем океану на п’ятому кілометрі бігу потоку Шибений утворили потужну природну гать. Відтоді за влучним висловом Гната Хоткевича, постало «прекраснее Шибене озеро, до якого сім потоків несуть дари свої, а воно, царственно спокійне, ніколи не каламутить дерзкою хвилею дзеркальної поверхні своєї». А накрила вона більше шести гектарів лугів та лісу. Ще на початку ХХ століття з озера стирчали вершки гігантських столітніх смерек, які росли там ще до появи озера.

У середині сімдесятих років ХІХ ст водоймище було  збільшено штучною гаттю, для сплавляння лісу – дараб і сплавів. Кляуза (гать) мала вгорі 80 метрів, а внизу – 20 м. Із дванадцяти водозбірників на Чорному Черемоші, які перестали працювати у 70-80-х роках ХХ ст., Шибений був найбільшим. Він збирав 420 тис. кубометрів води. Спущена разом з дарабами з кляузи вона допливала до Верховини за чотири години» (майже такий самий час треба здолати автобусом цю відстань). (М.Городенко. Чарівний край Черемоша й Прута)

Юрій Сітницький у своїх «Мандрівках по Карпатах» пише про озеро таке : «Від устя Шибеного до Черемоша йдемо на захід 4 км дорогою, яка допускає автомобільний рух, і приходимо до греблі одного з найбільших в Карпатах озера Шибеного. Це озеро природного походження , яке було пристосоване як збірник води для сплаву дерева дарабами по Черемошу. Воно знаходиться на висоті 1024 м, його довжина становить 850 м, ширина – 200 м, а глибина біля шлюзу – 25 м.».

Достовірно не можна сказати як саме утворилось озеро.  То справа рук природи чи людина спинила гірські потоки і наповнила озеро, чи і те і інше.  Неможливо відповісти на це питання як і на те куди зникло озеро. Спустили, зруйнувалась гать, пересохло, замулилось/заросло.

Зараз на місці озера болото, що поступово затягується молодим лісом. Та якщо ви таки спробуєте відвідати легендарне озеро, то зможете хіба що дістатись пейзажного потічка, що мирно протікає поблизу місць де раніше було озеро. Не типовий для гірських річок потік з берегами, що віддалено нагадують пляж, тече плавними зигзагами, утворюючи досить глибокі “ванни”  близько 1 метра  з кришталево чистою водою. Продертись 20-30 метрів через зарості і ви опинитесь на березі потоку, який колись впадав в величне озеро.

Вже не вдасться зловити русалку та освіжитись в водах Шибеного. Від озера лишились легенди Карпат, спогади місцевих жителів та здивування туристів ” куди ділось озеро, от же воно на карті…”

Стаття написана на основі матеріалу  Василя Лецин